 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
свідчення Він сидів у своєму кабінеті, низько опустивши голову. Цей контракт був його останнім шансом налагодити все на фірмі. «Чому я не підписав його? - думав він. Мені треба було ризикнути, а я понадіявся на свої сили». Він втратив роботу, про яку так мріяв і яку так любив… Мабуть, кожен із нас зустрічався з ситуацією в житті, коли був шанс змінити щось на краще, але ми не скористалися ним, потім про це шкодуючи. Подібне пережив і Іван Гернер. Народився я у звичайній сім’ї. Коли мені було п’ять-шість років мама з бабусею таємно відвели мене до православної церкви і охрестили - батько забороняв вдома говорити про Бога. Спогади про моє життя розпочинаються саме з церкви. Життя продовжувалося. У сім років я вперше закурив і майже 20 років вже не міг розлучитися з цією залежністю. Поки жив мій тато, я вчився добре, але після його смерті почалось моє «веселе» життя: пропуски в школі, вино, бійки. Тоді мені було 13 років. У 15 років я вирішив утекти від проблем і поїхав навчатися в інше місто. Але через невеликий проміжок часу все залишив і повернувся додому. Мати вмовила мене піти вчитися у вечірню школу. У школі в мене раптом прокинулася спрага до знань. Я почав гарно вчитися, читати книги, захопився спортом, займав призові місця, навіть кинув курити. Але через рік, після чергових змагань, ми вирішили «погуляти». З того моменту сигарети і спиртне стали моїми «вірними» супутниками. Дискотеки, випивки, вродливі дівчата – усе це стало сенсом мого життя. Приблизно тоді ж я почув про Бога. Раніше я знав, що Бог десь сидить на троні, дивлячись на нас із неба. Але мій старший брат розповів мені, що Він любить усіх людей, що Він віддав Свого Сина на смерть за наші гріхи. Тоді я не сприйняв це серйозно, хоча й почав іноді ходити до церкви. Мені подарували Новий Заповіт, але я не мав часу його читати. У мене ж друзі, спорт, розваги, а тут – церква, Бог. Я думав, що християни якісь «ненормальні». Не п’ють, не курять, не ходять на дискотеки. Як можна так жити, і де ж радість життя? Але саме з цього моменту, коли я вперше дізнався про Ісуса, я вже не міг жити, не думаючи про Нього і про те, що грішу. Щоб зовсім не спитися (а моє життя вже пішло по низхідній), я погодився піти до армії. Але п’янки продовжувалися і там. Новий Заповіт був зі мною, проте я ніколи не заглядав у нього. В армії мені довелося пройти серйозні випробування, але, дякуючи Богу, все завершилося добре. Я не хотів приймати Господа у своє серце, хоча й розумів, що все це – Його заслуга. Після армії повернувся додому, і знову все налагодилося. Мама казала, що це Бог дав мені можливість розпочати нове життя. Але я вкотре втратив свій шанс і продовжував жити без Бога. У мене з’явилася машина і розпочалися нові неприємності. Старі друзі, випивки, компанії, де раді були мене, говіркого і веселого, завжди були раді бачити. Розпусне життя і пияцтво привели до того, що я сам, не розуміючи як, опинився в СІЗО. Шість місяців я пробув у тюрмі під слідством. Прокурор говорив, що мене засудять на вісім років позбавлення волі. Там я знову задумався про Господа. На моє прохання брат передав мені три Нових Заповіти і християнську літературу. Ми в камері роздумували про Творця, хоча і не розуміли всього. Мати в той час покаялася і прийняла водне хрещення. Нині, згадуючи ту жертовну любов, яку проявила до мене мама, я мимоволі плачу. Вона приносила мені передачі, витрачаючи на купівлю продуктів останні гроші. Уже пізніше я дізнався, що їй іноді доводилося стояти перед магазином і просити людей, щоб купили буханку хліба, оскільки всі кошти були витрачені на мене. З Божою допомогою через півроку мене відпустили. Коли я повернувся додому, мати нагадувала, що Бог дає мені ще один шанс примиритися з Ним. Але я знову не скористався ним. Бо ж усім відомо: якщо нам погано, ми згадуємо про Бога, я як тільки стає легше – Він нам більше не потрібен. Ми дивимося на Творця як на «швидку допомогу». Через деякий час, щоб втекти від проблем, я поїхав у гості до сестри в Німеччину, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Ми одружилися, і я залишився там. Я мав усе: сім’ю, квартиру, машину. Тільки в серці не було Бога. Тому я знову почав випивати, влаштовувати вдома скандали. Одного ранку, після чергового скандалу, я згадав вірш із Біблії: «Бог промовляє і раз, і двічі, та людина не бачить того» (Йов 33:14). Тоді я зрозумів, що Господь дає мені останній шанс. Так жити я більше не хотів, а змінити життя може тільки Бог. Тож на наступний день ми з дружиною пішли церкви і з того часу почали постійно її відвідувати. Через півроку до нас у гості приїхав брат. Годинами ми з ним сиділи і роздумували про Бога. Одного вечора, зайшовши до своєї спальні, я схилив коліна, звернувся до Бога і запросив Його у своє серце. Коли на наступний день я приїхав на роботу, то із здивуванням згадав, що «забув» закурити. Радість від цього наповнила моє серце, і в ньому не залишилося більше місця для гріха. Ісус увійшов до мого серця і змінив моє життя. А через декілька днів покаялася і моя дружина. Тепер я знаю, де радість. Я щасливий, бо маю ціль у житті. Зі мною живе Бог: «На Нього надіялось серце моє, і Він допоміг мені; тому радіє душа моя…» (Пс. 28:7) Юний друже! Якщо ти заплутався у лабіринті сьогодення, то будь певен, що ти маєш шанс змінити свої орієнтири і відчути радість у житті. Творець з вічності простягає тобі руку допомоги. Не відкинь Його і не втрать свій шанс.
|
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
