 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
актуально На вечірньому недільному зібранні Петі Ейван, молода вчителька недільної школи, розповіла прихожанам історію, яка сильно всіх вразила. Декілька місяців тому у Петі та її чоловіка Джейві народився хлопчик, їхній первенець, і тому всі присутні думали, що вона розповість про те, як росте та розвивається їхня дитина і прославить Господа. Однак вони почули дещо неочікуване. Нервово вчепившись руками в кафедру, на якій вона стояла, Петі розпочала: - Цього тижня буде чотири роки з того дня, коли молода дівчина плакала на підлозі у своїй квартирі в Нью-Джерсі. Вона щойно отримала результати аналізів, які свідчили про її вагітність. Крім того вона була незаміжня і самотня. Зібрання завмерло у мовчанні. Голос Петі тремтів, і ніхто з присутніх не сумнівався, що вона розповідає про себе. - У той час я вважала себе християнкою, - продовжувала вона. – Але про Христа я почула, коли приймала наркотики. Дізнавшись про Нього, зрозуміла, що хочу посвятити своє життя Йому, але не могла відмовитися від попередніх друзів та звичок. І так я намагалася жити між двома світами: в одному світі кожного дня курила наркотики і мала зв’язки з чоловіком, який жив поверхом нижче; в іншому – відвідувала церкву, твердила про свою віру і працювала з молодіжною групою. Але вагітність оголила все лицемірство мого подвійного життя. Я хотіла «примиритися з Богом», але замість цього мене тягнуло назад. Тепер я не могла вести чисте християнське життя, як усі прихожани церкви. Я зрозуміла, що єдиний вихід – розпочати все з початку. Потрібно зробити аборт – у церкві про це ніхто не дізнається. У лікарні мене призначили на операцію. Я дуже боялася, але мій коханець був переконаний: він не хотів дитини. Моя сестра вважала мене ідіоткою через те, що я завагітніла. Врешті-решт, у відчаї я написала батькам. Вони були вірними католиками, і я не мала сумнівів, що вони підтримають моє рішення залишити дитину. Але мама подзвонила мені і сказала: «Якщо ти не зробиш аборт, я не бажаю тебе бачити. Ти зіпсуєш життя собі і нам». Я завжди рахувалася з думкою інших, але тут усвідомлювала, що це рішення повинна прийняти самостійно. Одного разу, коли вперше за багато тижнів я могла тверезо мислити, дивлячись із вікна спальні, я подумала, що або вірю в християнство, або ні. А якщо я вірю в Христа, то не можу це зробити. Я знала, що Бог реальний, навіть якщо я ніколи не жила так, як Він. Це рішення стало визначальним у моїй долі. Я повірила в Бога Біблії, а не в Того, Якого я видумала для себе. Нічого ніби-то не змінилося: я все ще була вагітною, самотньою, відкинутою сім’єю і коханим. Але вперше в житті в мене на душі був мир, тому що я знала, що слухняна Богові. Коли я прийшла до гінеколога і сказала, що вирішила зберегти дитину, і пояснила, чому я так вирішила, він сказав, що не візьме з мене грошей за передпологовий догляд та пологи. Я покаялася за своє подвійне життя в церкві і, дякуючи підтримці християн, змогла переселитися до іншої квартири, подалі від своїх попередніх друзів. Я почала відвідувати християнське консультаційне б’юро і відчула, що Бог хоче, щоб я віддала дитину на усиновлення. Я народила чудову дівчинку і назвала її Сарою. Її усиновила бездітна християнська сім’я, і ми всі відчували, що Бог вплинув на це рішення. Саме тому кожного вечора я віддаю хвалу Богові. У своєму відчаї я думала, що моє життя закінчується, але я знала, що повинна погодитися хоча б прийняти відповідальність за свій гріх. А сьогодні, внаслідок того самого відчаю і послуху, у мене є те, про що я і мріяти не могла – прекрасний чоловік і дитина. І що найважливіше, – я набула те, чого так відчайдушно прагнула – мир з Богом!
|
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
