 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
практика служіння І знову декілька слів про наше майбутнє – про дітей. Наше сьогодення відзначається особливою байдужістю людей щодо проблем інших. Кожен зайнятий тільки собою: свій бізнес, свої гроші, свої діти. А про життя обездолених дітей хочеться поговорити окремо. Хто потурбується про них? Держава? Ні. Християни. Саме цим займається християнська місія «Агапе». Ось свідчення однієї місіонерки про працю із такими дітьми в інтернатах «Душа наша надію складає на Господа, - він наша поміч і щит наш» (Псалом 32:20). Одного дня ці слова, які написав Давид, дуже мене підкріпили. Я зрозуміла, що щоб не сталося зі мною, Господь є допомогою і захистом у моєму житті та житті обездолених дітей. Потрібно надіятися лише на Нього. Упродовж місяця я працювала з таким девізом: «Ісус моя надія у житті”. Спілкуючись з дітьми, Господь багато чого мені відкрив і показав. Я побачила, що діти стали щирими, відкритими, дружелюбними, особливо, коли спілкувалися зі мною і сестричкою Світланою, яка мені допомагала. Я не знаю, чи вони такі завжди, чи лише на уроках життя і при спілкуванні з нами. Але це не має значення. Важливо те, що Господь посилав у серця більшості дітей Свою любов, розуміння, добро, бажання змінюватися і ставати кращими. Коли я це бачила, моє серце наповнювалося любов’ю та радістю. Хоча інколи бувало й боляче дивитися на тих дітей, які не вірять в Бога. Після уроків ми разом із сестричкою зібрали на подвір’ї багато дітей. Ми спілкувалися, співали християнські пісні. І в очах деяких дітей я помітила смуток, переживання, деякі просто задумалися і навіть плакали. Особливо випускники. Пізніше я наодинці запитувала їх: «Чому в очах такий смуток?» Мені відповіли: “Я не хочу, щоб ви їхали, я хочу, щоб так добре було завжди”. Коли я це почула, мої очі наповнилися слізьми. Я славила Бога за цих дітей і за цю працю, за відповідальність, яку мені довірив Ісус. Останній тиждень був дуже тяжким, бо розумілося, що діти поїдуть, уроків не буде, і від усвідомлення цього мені ставало боляче. Але в той же час раділа, бо бачила явні плоди, які Бог зростив і продовжував зрощувати і надалі. Протягом двох останніх тижнів діти мали творче завдання написати оповідання на тему “Бог у моєму житті”. Хочеться зауважити, що більшість дітей змінилися, вони зрозуміли, що їхні гріхи може простити лише Ісус Христос, що в тяжкі хвилини життя надія лише на Нього. Хочу процитувати деякі оповідання дітей, тому що вони перевернули все в моїй душі: «Бог у моєму житті поміг мені дружити з Оленкою, з вами та всіма іншими. Поміг мені, щоб мене не відвезли в психлікарню. І я за це Його люблю. Думаю, що Бог буде зі мною до кінця мого життя. І я надіюся, що він мене простить за всі мої гріхи. Прости мене грішника, будь ласка». Октаєв Максим, 8 клас. «За цей рік Бог навчив мене не робити зло. Я хочу, щоб наступного року у нас були “уроки життя». Дардикін Саша, 8 клас. «Бог допоміг мені звільнитися від поганих слів. Я за за це Його люблю». Дудчак Надія, 10 клас. В інших оповіданнях є багато добрих відгуків про Бога. З них я зробила висновки, що Господь працює над серцями дітей. Дехто з дітей, які приходили на “уроки життя”, кинули курити, і це є добрим показником, вони стали менше вживати поганих слів, подобрішали. Думаю, що і вихователі, і вчителі також змінили своє ставлення до нас. Мені особливо запам’ятався один момент: коли ми співали під гітару християнські пісні і зібрався натовп дітей, поступово підходили вихователі та вчителі і слухали, що ми співаємо. І я помітила, як одна вчителька зі сльозами на очах уважно слухала. Вірю, що Господь працював і над нею. Ісус забрав у нас всякий страх, дав сміливість свідкувати про Нього. Я вірю в те, що Господь підніме цих дітей і змінить їхні життя. Серед них будуть сильні й вірні воїни Ісуса Христа. Надіюся на те, що випускники цього року будуть шукати Господа, тому що їхня душа прагне Бога, і це я помітила в їхніх очах. Моліться за цих дітей. У Бога все під контролем. Він буде боротися за кожну душу до кінця. Хочу також поділитися з вами про свою працю в Гуляйпільському інтернаті. Протягом року Господь багато чого зробив у серцях дітей, вихователів, вчителів та адміністрації, а також і в моєму житті. Були великі переживання, сльози і радість. Іноді опускалися руки, але Господь давав сили йти далі, не дивлячись на всі перешкоди. Протягом навчального року дехто з дітей були привітними, щирими, зустрічали нас з посмішкою на обличчі, а інші - були агресивними. Ми постійно молилися за кожен клас і я побачила переміни в дітях. Процес був довгим, нелегким і дуже болючим для душі та серця. Але для Ісуса немає нічого неможливого. У деяких класах я зіткнулася з великими проблемами та непорозуміннями, більшість дітей не відвідували наші уроки, бо їм сказали, що це не обов’язково. Але Ісус переміг цю проблему і діти почали відвідувати наші уроки. Діти ділилися своїми переживаннями з вихователями, а вихователі ділилися зі мною. Зміни відбувалися постійно. Половина дітей, які відвідували уроки, кинули курити, дехто з них прикладає великих зусиль, щоб позбутися поганих слів, звичок, менше стали обманювати. Я вірю, що Бог змінить їх повністю. З адміністрацією відносини добрі, завжди виходили нам назустріч. Ми також брали участь у Всеукраїнському конкурсі на біблійну тематику. Я люблю працю з дітьми і вірю, що Господь і надалі її благословлятиме. Олена Володимирівна, місіонерка «Агапе» |
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
